18.03.2012 18:24
Автор: Ольга Завгородня

Краплина штилю в океанській безодні

Життя йде дуже швидко. Я б навіть сказала, що воно пролітає повз нас зі швидкістю Комети Галлея, адже не встигаєш сказати "доброго ранку", як вже настає вечір. З одного боку, із цим нічного не вдієш. Адже сидіти на одному місці, склавши руки, нічим не краще, ніж встигати за одвічним плином часу.

Але іноді, зовсім рідко, але обов’язково, - слід зупинятись. Хоча б для того, щоб розуміти, що йдеш у правильному напрямі, що дійсно хочеш мандрувати саме тим шляхом, на якому стоїш зараз.

Тібетські мудреці стверджують, що істинна пізнається в мовчанні та неквапливому існуванні. Та хіба ж можна дозволити собі розкіш жити неквапливо, коли світ кружляє швидше за тебе, щосекунди оприлюднюючи щось цікаве, чого ніяк не можна пропустити? І як втриматись та змовчати, коли говорять про наболіле і власна думка так і проститься з грудей?

Та колись треба зупинятись. Усвідомлювати, що без тебе світ не зазнає колапсу, що ранок змінюватиме вечір, незалежно від того, наскільки ти присутній в цьому дні. Зупинятись для того, щоб зрозуміти себе і свої мотиви, правильність своїх дій, справжність намагань. Щоб свідомість врівноважилась з активністю, щоб психологічний стан об’єднався з тілесним, щоб загальна рівновага між усіма система знову перетворилась на щось подібне морю в тихий день. Кожному в житті потрібен тимчасовий штиль.

Хоча б для того, щоб мати сили пережити океанські бурі та вітряні дні на річках. Щоб мати сили якісно рухатись вперед.

Джерело: АМН