Ярослав Остафійчук:
12.03.2012 12:03

Про здоров’я російського і палець українського мужика

Про здоров’я російського і палець українського мужика

Колись Купрін в одному зі своїх творів (не пам’ятаю, в якому) дивувався бабам з малоруського Полісся. Він ніяк не міг зрозуміти, чому ті, розповідаючи про свої хвороби, вказували лише два симптоми: “в середине болит” та “ни пить, ни есть не можу”. Очевидно, тут, крім загальної тупості, він мав на увазі ще й дивне ставлення селян до свого здоров’я – абсолютно байдуже.

Зрозуміло, що Купрін говорив не лише про малоросійських бабів. Він, швидше, мав на увазі переважну більшість населення імперії, яку прийнято називати словом народ. А російський народ – це російський мужик, від якого малоросійська баба мало чим відрізнялася. Схоже у них і ставлення до власного здоров’я.

Російський мужик про своє здоров’я не дбає зовсім. Він п’є, курить і спить на землі. У мороз він може ходити розхристаним і босим не лише тому, що немає у що одягнутися, а й просто так. Наприклад, щоб позлити свою жінку. Одружитися він намагається у 16-17 років, бо у 25 в нього уже буде грижа черевної порожнини та залишиться половина зубів. До 40 років він доживає рідко, а коли доживає, то виглядає на всі 70.

Очевидно, що ми можемо лише частково пояснити феномен такого ставлення до свого здоров’я, а глибинна суть російської душі, як завжди, залишиться для нас невловимою. До суворих умов життя, важкої праці та соціального гноблення ми додамо православ’я, яке (саме будучи інструментом підтримки існуючої соціальної нерівності) вселить у низькі мужицькі лоби ідею фаталізму. “Все там будем”, “двум смертям не бывать, одной не миновать”, “плоть ничтоже”, “из праха во прах” і т.п. Таким чином, російський мужик (як колективна свідомість) чи не першим в історії відчує (не зрозуміє ж), що існування передує сутності, з усіма витікаючими з цього обставинами, як-то: насторожливе ставлення до життя, відсутність нормальної вітальності та пияцтво як стиль життя. Останнє розуміємо не як елемент діонісійського гедонізму, а як усвідомлений процес самознищення. Чи варто, виходячи з цього, турбуватися про своє здоров’я?

Усе це я написав ось для чого. Мені останнім часом не виходить з голови реальна історія про молодого хлопця з Київської області. Пораючись по господарству, нарізаючи худобі їсти, він врізав собі пальця. Врізав настільки, що палець залишився висіти на одному сухожиллі. Наш герой не замотує це все у хустинку і не їде чимдуж до найближчої лікарні, де зможуть палець пришити (таке роблять навіть в Україні, навіть є шанси, що функціональність пальця повністю відновиться). Він бере ножиці і, кричачи від болю на все село, перерізає сухожилля. Палець викидає на купу гною.

Чому він це зробив? Чому для нього, в його молоді роки, не важливо, як виглядатиме його рука без пальця? Чому він не задумався й про те, що в житті, можливо, буде безліч ситуацій, в яких цей палець йому знадобиться?

В українського і російського народу багато спільного, чи не так?

Коментарі (0)
Поділитись:

Партнери:

© Інформаційне Агентство Медичні Новини, 2011.
Всі права захищені.


Відповідно до статі 26 Закону України “Про інформаційні агенства”, право власності на продукцію інформаційного агенства охороняєтся чинним законодавством України. Цитування, копіювання окремих частин текстів чи зображень, публікування і републікування, передрук чи будь-яке інше поширення інформації АМН можливе за умови посилання на АМН. Для інтернет-видань гіперпосилання є обов`язковим. Відповідальність за недотримання встановлених законом вимог щодо змісту реклами на сайті несе рекламодавець.

bigmir)net TOP 100